Нещодавно Белзьку міська раду відвідав гість із Литви – журналіст загально литовської газети «LIETUVOS rytas» Ельдорадус Будрімас (https://www.facebook.com/eldoradas.butrimas).
У цьому виданні вийшла його стаття про Червоноград та Белз. Ось як тепер виглядає наша громада очима литовця.
«Історія самого Червонограда не дуже велика, але поруч є кілька населених пунктів, які дійсно можуть зацікавити туристів. Одним із таких є місто Белз – одне з найстаріших в Україні та старше багатьох міст Литви. Кілька століть це королівське місто, якому було надано магдебурзьке право, було столицею Белзького князівства та впливовим містом Галичини. в 1388 році король Йогайло віддав Белз чоловікові своєї сестри Олександри, князю Земовиту IV, але через 70 років Польща розпустила Белзьке князівство та заснувала тут Белзьке воєводство, після чого значення міста почало падати. Белз став дуже відомим тим, що тут, у її замку, зберігалася і, можливо, була написана знаменита ікона Чорної Мадонни. Її в 1382р польський князь таємно перевіз її до Павлінського монастиря в Ченстохові, після чого вона отримала назву ікони Ченстоховської Божої Матері і стала відомим центром тяжіння для паломників через нібито чудеса зцілення.
У середні віки в Белзі колись було 16 церков, найвідомішою з яких була велика єврейська синагога, копію якої пізніше збудували в Єрусалимі. Белз став важливим центром іудаїзму, тож і зараз євреї-хасиди з різних країн щороку приїжджають помолитися на белзьке кладовище, де поховано навіть чотирьох їхніх авторитетних учителів. «Сподіваємося, що після війни до Белза масово приїдуть не лише польські, а й литовські туристи, і це допоможе нам відновитися», – зазначили заступник міського голови Любов Ребрина та директор краєзнавчого музею Оксана Калиш. організували екскурсію містом. Міський голова Белза Оксана Береза раділа, що вдалося виконати розпорядження уряду і збільшити посівні площі на 1300 гектарів. Це має на меті хоча б частково компенсувати те, що на Сході України внаслідок бойових дій земля в багатьох місцях залишилася незасіяною. Міська очільниця раділа, що вдало зібрано добрий урожай, і розповіла, що тут вирощують переважно пшеницю, жито, сою, гречку та цукрові буряки, а картоплю люди садять лише для власного споживання.
«Формально здається, що ми дуже далеко від фронту і нам нема чого боятися, але це не так, у наших колицях багато військових об’єктів, і від ворожих ракет, випущених по одному з них, (Яворівський полігон) загинуло багато людей,» нагадала О. Береза.
Белз сумує за чотирма загиблими на війні воїнами та переживає за трьох рідних, які пропали безвісти в боях.
Моя поїздка до Червонограда та Белза не обійшлася без подій воєнного часу. Від Львова до Белза 70 кілометрів, а за 20 кілометрів до мети мою машину раптово наздогнала поліцейська машина з увімкненими маячками і по гучномовцю суворо вимагала зупинитися. Двоє інспекторів дуже ретельно все обшукували протягом 40 хвилин, перевіряли документи, телефони та фотографували. Спершу працівники поліції сказали, що отримали наказ доставити мене на допит у військову розвідку, але коли дізналися, що я справді їду на домовлену зустріч із міським головою міста Белза, отримали наказ від свого керівництва звільнити мене. Виявилося, що коли я зупинився, щоб сфотографувати дітей іншої маленької сільської школи, які зібралися на святкування початку навчального року, я викликав підозру в одного з батьків, і він повідомив охороні, що я, вірогідно, шпигун. Ми дружньо попрощалися з поліціянтами – вони сумлінно виконували свій обов’язок, а у воєнний час треба бути дуже пильними.
